Оця палата номер вісім
Мій тимчасовий оберіг.
За свій, мабУть вже довгий, вік
Все бачила: і біль, і відчай,
І радості сліпучий відблиск,
І горя морок, й щастя блиск.
У повсякденні суєти
Життя біжить струмком бурхливим,
Навколо справ щоденна злива,
Ось, завтра, буде мить щаслива!
...Аж раптом: - Зупинись, не йди!
І чутно дальній грім біди...
О! Грім серед яснОго неба!
О, вирок! Мов удар меча!
І блякне враз безжальне “треба”
І час пресується вкруг тебе,
Тьмяніє, догора свіча
І душу огорта печаль.
Але відступить холод, морок,
Спливе важкий сирий туман,
Грім, мов ілюзії обман,
Покотить грізний “Та-ра-рам!”
Далеко, за моря і гори,
І Час свій хід і ритм прискорить.
Цей номер вісім на палаті
Знак нескінченності буття *
Тут добрий янголів багато
У білих сяючих халатах,
Тут аура земного щастя
І світла віра в майбуття!
* Вісімка, покладена на бік, є символічним знаком нескінченності.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826665
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.02.2019
автор: Людмила Григорівна