Чи сонце вставало, чи воно сідало,
Не пестить промінням,жінці коси світлі,
Чомусь напівтемне, в вікно заглядало,
Давно настали, усі дні непривітні.
Надворі, хоч й весна, спів пташок не чути,
Та роси, не купають трави у лузі,
Вона одинока не може збагнути,
На сході йде війна, сум гуля в окрузі.
Старенька, немічна, утратила сина,
І батько ж, не діждавсь, щоби обійняти,
Ридає душенька, геть мокра хустина,
Сердечко палає, як біль умертвляти?
Синочок, не один, поліг на тім полі,
Злетілись яструби, земля кров`ю вмилась,
Розбиті всі мрії, вони ж хтіли волі,
Матуся до ікон, вкотре нахилилась.
Не ясне небо, уже п`ятий рік поспіль,
Війна, горе, розпач, страждають всі люди,
Земля стогне, плаче, як від куль сховатись?
Та зовсім, позбутись дарунків Іуди?
Чи встало сонечко, чи воно сідало,
Між хмар, у полоні, ті вже просльозились,
За мить, материнське серце замерзало,
Хай би, ранком сонце, ясним просиналось.
24.02.2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826636
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2019
автор: Ніна Незламна