ТВОРІННЯ БОЖЕ
– Мій Ангеле, скажи мені, благаю,
чому я часто ближніх ображаю,
засуджую, відштовхую завзято?
Чом у мені добра не так багато?
Величний Ангел склав біленькі крила,
зітер невинні слізки, що зронила,
пронизуючи душеньку очима, сказав:
– Бо ти не Ангел, а людина.
– Зізнайсь, прошу, мій Ангеле! А діти?
Чому ж тоді я здатна їх любити?
Чому ж на жертви згодна і кохання,
за ближніх би і вмерла без вагання?
Мій Ангел нахилився наді мною, шепнув:
– Не я створив тебе такою.
Я сам дивуюсь. Мабуть, в тім причина,
що ти не Ангел, а проста людина.
– Дозволь тебе, мій Ангеле, спитати,
чи зможу я колись такою стати,
щоб відірватись від злоби і болю,
на волю, врешті вирватись на волю?
Піднявсь мій Ангел і розправив крила, гукнув:
– Яку б ти відповідь хотіла?
Ніхто не знає, тільки ти єдина,
бо ти – творіння Боже, ти – людина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826497
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2019
автор: Людмила Грицай