Я не пророк. Хотів би бути пророком,
Щоб шлях у пітьмі показувати нам.
З ким нам дружить, кого минати боком,
Яким вклонятися панам.
Вітчизну славим на словах,
Та ділом краще.
Від обіцянок кругом голова,
Рай не земний нам обіцяти нащо?
Не всі бажають Україні слави,
І людям кращого життя.
А ті хто вилізли з-під «лави»,
Не вірять в наше майбуття.
Відкрився перед нами знову світ широкий,
Який обрати в ньому шлях.
Підкажуть ясновидці, мудреці і пророки,
Не скаже цього ні москаль, ні лях.
Якщо зирнуть в історію глибоко,
Немало було в нас своїх пророків.
І Сковорода й Тарас пророчили,
Їх чути не хотіли і не хочем.
Нас довго називали малороси,
Чужа ростила нас сім’я.
Бо не «крутили діди вусом»,
Щоб мали власне ми ім’я.
Якби не повторяли помилки,
Та пам’ятали ми історії уроки,
То не ходили б нині в батраки,
І не потрібні були б нам пророки.
Щоб бути вільними людьми,
Й не зватись малоросом.
До урни треба підходить грудьми,
І добре «покрутити вусом».
Грудьми, а не плечима,
Й широкими дивімося очима,
Щоб вибрати нам батька, не – вітчима.
Якщо мудріші нас повірять в ту програму,
То можна вибрати і маму.
Анатолій Меланін
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826495
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.02.2019
автор: Анатолій Меланін