Так лине серденько до лісу —
до тих високих ясенів,
щоб відслонити ту завісу
до чистих листяних верхів.
Легко торкнутись до галуззя,
грайливо-кучерявих віт,
поринути у вир ілюзій,
де у гармонії весь світ.
Щоб дотулитися кори
й відчути непомірну міць.
Дуби, модрини, явори,
верхівки сосен та ялиць…
Аби пізнати краще світ
й себе у цьому дивосвіті.
Деревам крикнути: «ПРИВІТ!»,
ще травам і барвистим квітам.
Ця непорочна чистота,
цей свіжий подих у природи,
ця геніальна простота
дарує мені насолоду.
Так лине серденько до лісу —
аби читати його слово,
написане зеленим листом
на дивній, особливій мові.
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826417
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2019
автор: Ольга Береза