На небосхилі плаче дід,
Старець такий самотній…
Вже не важливий статок, рід,
Бо шлях безповоротній.
Іде усе до забуття,
Неможна повернути
Минулі дні свого життя.
Але, чи слід забути?!
Колишні спомини в душі
Займають вільне чтиво.
Високі терену кущі,
В суспільстві все мінливо.
Чи він один, чи є сім’я?
І чи це все важливо?
І борються суспільні «Я»
За те останнє мстиво.
Всі забувають про любов,
Про ласку і турботу.
Історія вернеться знов!
І вб’є свою спільноту.
Усе в житті має кінець:
Біда, кохання, зрада.
Але розцвівший пагонець –
Для вмершого розрада.
Цінуй своє, плекай чуже,
Думки лихі розвіюй.
Душа, що вічність проживе
Без перешкод і цілей,
Втрачає святість, чистоту
Для іншого немила,
І все ж, втрачає правоту,
Хоч сотні скринь відкрила.
22/04/15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826258
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.02.2019
автор: Ana Vi