Закінчив день тяжку повинність
І серп повісив в стрісі на стіжок.
Смуглява ніч, сама невинність,
Йде нишком ворожити до зірок.
Холодна крапле невідомість,
Тривога доторкається до вуст.
Земля втікає. Манить невагомість
Отих, кого ще не прирік Прокруст.
Туринські зоряні ворота
Відчиняться нарозтіж у ту ж мить.
А там струмують інші ноти…
Свята любов?! Вона також там є?
А як без неї бути людям?..
(Чому ж мовчанням втомлює сурмач?)
Земна любов печалить груди,
Це таємниця, світло, радість, плач…
Скінчила ніч свою повинність,
Вернулась в таємничий зимний грот.
А день новий, сама невинність,
Нас в звичний захопив коловорот.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826252
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2019
автор: Valentyna_S