МИНУЛОСЯ
Заплакала, сльозинками умилась,
спинилась, призадумалась на мить –
і знов життя по рейках покотилось,
і часу знов нема перепочить.
Мої роки – вистукують вагони! –
несуться вдаль. Лише душа скрип-скрип.
Мелькають і вокзали, і перони,
і я кудись лечу – в захмарний глиб.
В один кінець… хоч був ти й знаменитим.
Міняються попутники й міста.
Я так і не навчилась мудро жити.
Душа скрипить, оплакує літа.
Квиток в один кінець – відома доля.
Шукає світлих нот моя душа.
Спинитися б на мить посеред поля.
Вокзал… тунель… за ним життя межа.
Побути б знов мені на тім пероні,
де мама у вінок впліта квітки,
і в тата ще не посивіли скроні,
і пахнуть чорнобривцями грядки.
Так весело, так сонячно довкола.
Що далі буде, ще ніхто не зна.
Ось я в садку, і стежечка, і школа,
і мамина усмішка чарівна.
Минулося, минулося, минає…
Прощайте мамо й тато молоді,
бо час лише на хвильку повертає
у спогади – у роки золоті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826236
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2019
автор: Людмила Грицай