Моє рідне село і я закоханий у нього,
я закарбував його в душі,ще від малого.
Ще з дитинства я зподивом дивився на високі гори,
за їх вершини чиплялись хмари і розбивались грози.
Ліси шепочуть своїми зеленими листками,
рідне село хустинкою зеленою обняли.
Ну а річки гірські це є казкове диво-
природа чародійка для села створила.
Рідне село,ріднішого більше немає,
хто тут родився ніколи Углю він незабуває.
Угля в душі а краса її в думках панує,
і той хто тут родився ,це розуміє і мене почує.
Красу рідного села неопишеш ти у віршах,
і не розкажеш у дзвінких словах.
І тільки побачивши красу мого села,
слова зникають і тоді кричить душа.
Кричить душа і викладає крик на білий папір,
але повторюю-рідне село щоб описать немає слів.
Тому хочу я про село своє писати і писати,
бо про красу мого села повинні люди знати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826233
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2019
автор: Бабич