Так добре. Так легко. І вже не болить.
Диво молитва створила …
Тепер років сто я повинен прожить…
Та звідки взялись білі крила?
Так добре. З грудей уже кров не тече.
І рани чогось затягнулись.
Від вирослих крил тільки ниє плече,
І всі ми у біле вдягнулись.
Так тихо… навкруг тільки білий туман
І хмари м’які і пухнасті…
А де ж заховався стражденний Майдан?
Чом постаті тьмяні й неясні?
Я –ангел? Чому? За що мені це?
Чи цього просив я у Бога?
Я навіть не бачив убивці лице,
Ступив лиш на власну дорогу…
Як бути мені? Вже кінець боротьбі?
Та янголи все прибувають…
Всі вільні і рівні, відомо ж, рабів
До раю в цей день непускають.
Невпевнено крила розправлю, в політ
Уперше на крилах беруся.
Лечу на Майдан, до бруківки і плит,
Із ворогом й мертвий борюся.
Прикрию від кулі дівча молоде,
Підкину товаришу каску,
І кожен убитий за мною прийде,
І Бог нам пошле свою ласку.
Матусю, не плач, бачить Бог, не хотів
Лишити тебе сиротою.
Я просто тебе й Україну любив
Й по смерті лишився собою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826226
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2019
автор: Волинянка