Новий відтінок свободи

Пам'ятаю,  як    прокинулась  рано-вранці  в  німій  квартирі.  Ця  німота  мені  здалась  скоріше  затишною,  ніж  мертвою  й  холодною.  Вперше  побачила  перед  собою  Аполлона  ,  такого  піднесеного,  такого  прекрасного  ,  такого  прекрасного,  ніби  його  ретельно  вибудував  якийсь  талановитий  скульптор,  і  це  творіння  лежало  зі  мною  в  одному  ліжку.  Звісно  ж  я  перебільшую.  Коли  людина  кохає,  то  вона  навіть  не  помічає  вибитих  зубів,  зморшок,  пивного  животика  своєї  музи.  Згадала,  як  простягнула  своє  тіло  вздовж  ліжка,  підтягнулась  ,  як  сіамська  кішечка,  полоскотала  своїм  волоссям  твоє  сонне  ,  морське,  ранкове  обличчя…  Поглянула  на  тебе  ,  усміхнулась  напів  задоволено  і  змусила  себе  підійнятись  .  
Вікна  були  відчинені  ,  атласний  тюль  ритмічно  колихався  під  акомпанемент  вітру,  солоний  присмак  моря  сліпив  очі  й  пробуджував  ще  зовсім  заспане  тіло.  Руками  відвинула  вікно,  вийшла  на  терасу  …  Новий  відтінок  свободи,  коли  ти  на  межі  щастя  і  щастя  ,  коли  ти  хочеш  бігати  й  робити  колесо  на  вологому  піску,  коли  ти  хочеш  сміятись  до  кольок  в  животі…Коли  ти  не  стоїш  перед  вибором,  коли  не  думаєш  про  наслідки,  коли  думки  лише  хороші  ,  а  відчуття  безпеки  нікуди  не  зникає.
Ранкове  біле  солодке  вино  –  моє  улюблене.  Ти  не  в  захваті  ,  коли  я  п’ю,  але  мовчиш,  спостерігаєш,  як  грайлива  водичка  змінює  спокійну  мене  на  динамічно-звабливу.  Цілий  день  байдикуємо  з  тобою  на  пляжі  Варсилії  .  Чому  так  хмуриш  брови,  коли  хтось  дивиться  на  моє  тіло?  Нехай  дивиться.  Не  ображайся,  любий.  Ти  єдиний  хто  бачив  мене  повністю  оголену  .  І  я  зараз  не  про  мою  плоть,  а  про  душу.  
Цілую  твої  сухі  губи,  неголене  обличчя  коле  мої  обсмажені  сонцем  щічки.  Повертаюсь  до  книги,  яку  ніяк  не  можу  дочитати  через  твої  звабливі  залицяння  .  Коли  очима  проходжу  повз  сторінки  ,  поглядом  час  від  часу  ковзаю  до  моря..  до  мого  з  тобою  моря.  Я  тобі  вже  казала,  що  відчувала  ,  ніби  я  була  чайкою  в  минулому  житті  або  хвилею.  Ні?  Тепер  ти  знаєш  мою  шалену  пристрасть  й  любов  до  хвиль,  до  їхнього  шуму  й  такої  загадкової  мови  підводного  царства.
Ти  хочеш  занести  мене  назад  до  будинку,  я  пручаюся.  І  що,  що  вже  сонце  пекельно-  небезпечне,  а  може  я  хочу  ще  побути  наодинці  з  морем?  Сприймаєш  мої  слова,  як  дитяче  невдоволення.  Закинув  мене  до  себе  на  плече  й  несеш  до  нашого  острівця.  А  там  вже  просто  мучив  мене  солодкими-пресолодкими  цілунками.    

Пам’ятатиму  усе  життя,  як  горіли  твої  очі  ,  коли  я  вперше  голила  тобі  обличчя  ,  твою  густо-чорну  борідку.  Як  кусала  свою  нижню  губу,  побоюючись  свого  промаху,  недогляду.  Зосереджено  водила  лезом  по  твоїй  ніжній  шкірі,  а  ти  був  взагалі  спокійний,  на  твоєму  обличчі  грала  легка  усмішка  ,  а  очі  спостерігали  за  моїми  намаганнями  зробити  усе  якісно  і  безболісно.  Так  я  отримала  твою  довіру.  Запах  пінки  для  гоління  просто  зводив  мене  з  розуму,  усміхалась  і  ,доголивши  до  кінця,  накинулась  на  тебе.  Вибач,  не  втрималась  .  
Також  пам’ятатиму  наше  з  тобою  одкровення  біля  моря.  Це  для  мене  назавжди  залишиться  символічним  моментом.Ніколи  не  чула  від  тебе  слів  кохання,  ти  це  виражав  по-іншому,  але  не  банальним  "  я  тебе  кохаю".  Але  те.  що  ти  зробив  в  того  дня  взагалі  перевернуло  мій  Всесвіт.    Ти  освідчився  мені,  а  головне  так  невпевнено,  ніби  ми  з  тобою  й  не  знайомі  ось  ці  3  роки.  Хвилі  чули  моє  серцебиття,  коли  я  побачила  твої  чоловічі  сльози,  а  вітер  заспокоював  моє  дихання,  коли  я  почула  «  не  уявляю  свого  життя  без  твого  безумства».  Я  не  верещала,  не  раділа  істерично,  я  просто  присіла  до  тебе  на  колінця  й  плакала  ,  коли  вдивлялась  у  твої  рідні  люблячі  зінички.
Останню  ніч  ми  провели  на  пляжі.  Я  показувала  тобі  сузір’я  Оріона,  Кассіопеї  (  ніби  щось  на  цьому  розуміюся)  .  Ти  сміявся,  а  ще  просто  радів  разом  зі  мною,  десь  всередині  ,  дякуючи  долі  за  кохання,  яке  боявся  так  і  не  відчути.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826027
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.02.2019
автор: дівчина з третього поверху