Я вклонитись прийду на те місце, де миті останні
вам судилось прожити й полинути у небуття.
Що в тій хвилі страшній? Може слово до мами прощальне?
Швидко сталося лихо, що й сам не збагнув до кінця...
Вся країна за вами голо́сить, у кого є совість.
Стільки сліз і жалю не тримають Дніпра береги.
Ви наш цвіт найдорожчий, просвіток сердець, наша гордість...
Як же ми врятувати вас з пекла того не змогли?
Цей тягар на плечах, на хресті, як повічна зарубка.
Може не на хресті — між лопатками біль до судом.
Повесні розквітає по вас голуба незабудка
і нагадує небо, яке ви тримали разом.
Не скінчилась борня, доки вбивці без Божої кари
і ошуканий стогне в ярмі безутішний народ,
і поля засіваються маковим зерням примари,
що ім’я їй — війна, та чомусь називалась АТО.
Хто продовжить святу боротьбу, той і славу здобуде
для землі, для людей, для дітей і нових поколінь.
Ви ж для того пішли з барикад прямо в небо розкуте,
тож в оновлений край повертайтеся всі, як один.
Таня СВІТЛА
02.2019 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825927
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.02.2019
автор: Таня Світла