Кипів Афган війни великим морем,
Де серед іншої кипіла й наша кров…
Хто слав дітей… на смерть,
чи інше горе?
Кого Союз в чужій землі боров?
Сидів Микола за столом,
А перед ним – лиш хліб і… чарка.
Він красень був на все село,
В Афгані бивсь, аж небу жарко
Було тоді. Героєм став,
Привіз високі нагороди,
А ще… шрами від куль дістав –
Служив радянському народу.
Він на чужій отій землі
Дивився часто смерті в очі,
І снились Солонці Малі
Миколі там майже щоночі.
Вернувсь додому, одруживсь,
Старався жити, працювати,
Здавалось, не дарма прожив:
Дружина, діти, батько, мати.
А потім розвалилось все:
Держава, і сім’я, й робота.
Батьки пішли… А він оце
В житті одну має турботу:
Знайти, що випити й за що,
Продав останнє, що зосталось, –
Ту нагороду, що давно
Йому за бій тоді дісталась.
Останнє в чарку ось налив,
Лишилось що від нагороди,
Згадав, як звали їх: «Орли,
Ви є лицем свого народу!»
Багато ще чого згадав
Орел в минулому – Микола.
І сам собі він слово дав,
Що пить не буде він ніколи.
І хто б і що б з вас не казав,
Я ж вірю: так воно і буде.
Блищить непрохана сльоза –
Про слово дане не забуде!
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825579
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2019
автор: Ганна Верес