Неприваблива дівчинка
Серед інших граючих дітей
Вона нагадує жабеня.
Заправлена в труси худа сорочка,
Колечка рудуватих кучерів
Розсипані, рот довгий, зубоньки криві,
Риси обличчя гострі, непривабливі.
Двом пацанам, одноліткам її,
Батьки купили по велосипеду.
Сьогодні хлопчики, не поспішаючи до обіду,
Ганяють по двору, забувши про неї,
Вона ж за ними бігає по сліду.
Чужа радість так само, як своя,
Непокоїть її , геть із серця рветься,
І дівчинка радіє і сміється,
Охоплена щастям сьогодення.
Ні тіні заздрості, ні наміру худого
Ще не знає ця істота.
Їй все на світі так безмірно ново,
Так живо все, що для інших мертво!
І не хочу я думати, спостерігаючи,
Що буде день, коли вона, ридаючи,
Побачить з жахом, що серед подруг
Вона всього лише бідна поганенька!
Мені вірити хочеться, що серце не іграшка,
Зламати його навряд чи можна раптом!
Мені вірити хочеться, що чистий цей промінь,
Який в глибині її горить,
Всю біль свою один переболит
І перетопить найтяжчий камінь!
Нехай риси її нехороші
Нічим їй спокусити враженья, -
Дитяча грація душі
Вже відчувається в будь-якому її русі.
А якщо це так, то що є краса
І чому її обожнюють люди?
Посудина вона, в якому порожнеча,
Чи вогонь, променіючий в посудині?
1955 Заболоцький Микола Олексійович
Переклала на українську мову 15.02.19 6.25
Некрасивая девочка
Среди других играющих детей
Она напоминает лягушонка.
Заправлена в трусы худая рубашонка,
Колечки рыжеватые кудрей
Рассыпаны, рот длинен, зубки кривы,
Черты лица остры и некрасивы.
Двум мальчуганам, сверстникам её,
Отцы купили по велосипеду.
Сегодня мальчики, не торопясь к обеду,
Гоняют по двору, забывши про неё,
Она ж за ними бегает по следу.
Чужая радость так же, как своя,
Томит её и вон из сердца рвётся,
И девочка ликует и смеётся,
Охваченная счастьем бытия.
Ни тени зависти, ни умысла худого
Ещё не знает это существо.
Ей всё на свете так безмерно ново,
Так живо всё, что для иных мертво!
И не хочу я думать, наблюдая,
Что будет день, когда она, рыдая,
Увидит с ужасом, что посреди подруг
Она всего лишь бедная дурнушка!
Мне верить хочется, что сердце не игрушка,
Сломать его едва ли можно вдруг!
Мне верить хочется, что чистый этот пламень,
Который в глубине её горит,
Всю боль свою один переболит
И перетопит самый тяжкий камень!
И пусть черты её нехороши
И нечем ей прельстить воображенье,—
Младенческая грация души
Уже сквозит в любом её движенье.
А если это так, то что есть красота
И почему её обожествляют люди?
Сосуд она, в котором пустота,
Или огонь, мерцающий в сосуде?
1955
Заболоцкий Николай Алексеевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825497
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2019
автор: Тома