Я потану колись

Я  потану  колись,  до  весни  неодмінно  потану,
Розіллюся  морями,  дощами  на  землю  зійду,
Віднайду  чарівну  квітку  щастя  –  таку  полум’яну,
Що  ніколи  до  того  не  квітла  в  земному  саду.

Я  потану  колись,  не  лишу́  і  найменшого  сліду,
Лиш  у  венах  пульсуюче  тінню  кохання  озвусь.
Коли  ти  досягнеш,  наче  сонце  обіднє,  зеніту,  
Безневинно  торкнуся  цілунком-усмішкою  вуст.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825091
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.02.2019
автор: Оксана Дністран