К. , 90. Зорепади осені…



357*  так  кохаю  днів  осінніх  ці  дива-розради!..)

Торкаюся  твого,  моя  богине,  тіла  –
У  твій  серпневий  вік  не  згас  вогонь  Плеяд!..
Ні,  не  минув  той  час,  де  нас  кохання  гріло,
Тож  осінь  за  вікном  –  намарне  студить  сад!

358*  живу  любов’ю,  згадую  весну…
   (у  старих,  як  світ  цей,  римах)

І  що  мені  весь  світ  –  без  чарів  цих  очей,
Що  літо  сонячне  без  рук  твоїх  тепла?
Що  магія  садів  і  зоряних  ночей
Без  щастя  й  насолод,  що  ти  мені  дала?!..

359*  Огюст  Роден:  ти  камінь  змусив  дихати  і  жити…

Я  бачив  «Поцілунок»  твій,  Родене,
Де  в  камені  любові  час  пульсує  –  
Там  серце  Майстра  в  пристрасті  цілує
Життя,  цей  світ,  і  жінку  –  так  натхненно!

360*  печаті  пам’яті  
     (панянці  О.,  із  юності  моєї…)

Знову  смеркання  таврійське  мене  огорта  –  
Знову  ім’я  ваше  спраглі  шепочуть  вуста.
–  Як  же  зреклося  ти  щастя,  любові  і  долі,
Серце  моє!  І  жона  тобі  –  днів  суєта…
***

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825030
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2019
автор: Касьян Благоєв