Я не знаю як це, коли тобі посміхається Месія,
Та я запам'ятав як це зручно робить Анастасія.
Від цього кудись зникає, моя звична депресія,
І серед думок про неї, ростворюється саморепресія.
Як завжди знайомство обійшлося раптово,
Я йшов, кудись, куди мені йти було не обов'язково,
І пересікнувся із голубими очима, хіба випадково,
Мушу сказати вони виглядають чудово.
В торговому центрі, серед штучних, сірих мас
Я помітив, одну її, без макіяжу, і без прикрас,
Роздивився не у профіль, а прямо в анфас,
І зрозумів, що настав діяти час.
Підійти і заговорити про щось ніяково,
В процесі розмови номер спитати прозово,
А потім якось, колись, зустрітись наживо,
І через деякий час їй сказати віршем: "Ти диво".
І я не зможу пояснити це без невдалих теорем,
Що викликає у мене безліч ідейних проблем,
Та її не передати жодним вдалим віршем,
Можливо, бо я зачарований її дитячим лицем,
Як раніше не баченим естетичним взірцем.
Складно вгадати, що думає Анастасія
Тому, інтуїція це свого роду моя надія,
Що між нами буде безперервна взаємодія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824976
Рубрика: Присвячення
дата надходження 11.02.2019
автор: Makkilan