Сумний перехожий

                   «…  Ти  сумний  Перехожий
                             Перехожий,  що  бідний  так  само  як  я…»
                                                                                             (Гійом  Аполлінер)  

Я  би  відчинив  сіру  вулицю,
Як  відчиняють  ковані  двері  
Господині  притрушені  борошном  –  
Білим,  наче  друїд  на  Белтайн:
Відчинив  би  для  перехожих
Не  зайд,  не  пророків  і  не  жебраків,
А  саме  для  перехожих  у  капелюхах,
Перехожих  -  бідних  як  я.  
Я  перетворив  би  бруківку  в  дзеркало,
Щоб  у  ньому  сама  журба  себе  бачила,
Щоб  сумні  перехожі  зрозуміли,  
Що  кожен  із  них  не  самотній,
А  шкутильгає  Містом  Невчасним
На  пару  з  журбою  –  незримою  мишою,
Наче  наше  життя  сірою.
Я  писав  би  на  хмарах  слова  Істини,
Щоб  перехожі  (сумні  особливо)
Інколи  споглядали  Небо
І  ворушили  устами  мовчки
Слова  оті  подумки  читаючи.  
Я  би  виглядав  щоранку  кріз  шибу
Шукаючи  поглядом  перехожого  –  
Сумного,  як  стара  казка  про  шибеника
(Про  три  шиби  й  одну  шибеницю),
Аби  якось  його  розрадити,
Чи  то  намовити    сірий  плащ
Снів  зими  сльотавої
Не  вдягати,
Під  чорний  капелюх
Ночей  наших  енотерових,  горобиних
Не  ховатися.
Я  би  розрадив  його  сонячними  зайчиками
До  пори  в  скриню  мою  схованими,
Якби  в  місті  цьому  
Не  було  так  порожньо….
І  жодного  перехожого…
Жодного…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824934
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2019
автор: Шон Маклех