З горем пополам,
Пливу, мов криголам.
Лечу -- порожній бак.
Стою, немов вітряк.
Крізь біль й побите тіло,
Біжу кудись вперед,
І брешу дуже вміло,
В душі -- мертвий поет.
Усіх давно пробачив.
Голодний крик собак.
Я знову тихо плачу,
Напевне я дурак.
Хотів лише любити,
Та повертався сам.
Є щось що не зашити,
Це сльози по устам.
Прекрасне ім'я Оля,
Дочку би так назвав.
Мені байдужа доля,
Постійно міцно спав.
А Віктором свого сина,
Колись б такого мав.
Якщо не зб'є машина,
Час далі б марнував.
І знову б усміхався ,
І йшов лише вперед,
І сам би прокидався,
Бо я мертвий поет.
09.02.19 © Стася
(Максим Стаськів)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824828
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.02.2019
автор: Моряк