Чому мовчиш, як в рот води набрав,
Зима в очах, у небі нема зір,
Що може хтось, це, тебе обікрав?
Душа болить? Не мовиш до цих пір.
Життя важке і ти, як той ведмідь,
Рішучий крок, треба сміло зробить,
Чи вигинатись, як та м`яка мідь,
Чи сталлю стать? Щоб у світі прожить.
Одна брехня, де не поглянь, всюди,
Хани, царі, ти ж на пів голодний,
Закував сум, чом мовчите, люди?
Вже безнадія й ліг піт холодний.
.
Серцю не дасть, стукати в такт життя,
А, як же діти і земля рідна,
Буде яким, щасливим майбуття?
Жаль у смітті, тож чи буде плідна?
Хоч один, виживе паросток той,
Що загубивсь, між старих бур`янів,
Хто вбереже, від лукавства й пасток,
О, як шкода́́, весь світ наш помарнів.
Як зуби маєш, міцні й натхнення,
Бажання жить, здолать перепони,
Ростеш у хмарне сьогодення,
Чи жити будеш, зміниш закони?
Їх зможеш виконать серед щурів?
Що заховались по тих палацах,
Якби ж зустрів, бідних помічників,
Ну майже голих, лише в халатах.
Чого чекать? Об’єднатись треба,
Вже й сон мине і прийде прозріння,
Людям давно, в цьому є потреба,
Я вірю знайдем порозуміння!
Досить мовчать! Сидіть склавши руки,
Рідна земля, аж стогне від болю,
Лунає гімн, здолаємо муки,
Йдемо вперед за правду і волю.
09.02.2019р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824821
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2019
автор: Ніна Незламна