Вона летіла… пташкою здіймалась,
Злітала з вуст і рвалася у вись.
Вона і плакала і усміхалась,
Слова і музика в безмежну даль лились.
Вона у небі синьому витала,
В морській безодні бірюзу пила.
Гірських вершин так вправно діставала,
Дзвінка і ніжна, як колись була.
Вона тополю в полі нахиляла,
І жито жала і рясний овес,
Коханого із бою зустрічала.
І воз»єднала в собі рід увесь.
Вона носила із криниці воду.
Із вуст дівочих пила чар – меди.
І козаченька ждала коло броду,
Вдовину долю витягла з біди.
Калину в лузі, красну, колихала,
І соловейком тьохкала в саду.
Серденько чорнявОму віддавала,
І коника спиняла на ходу.
Вона всміхалась ніжно місяченьку,
Що поглядав тайком на перелаз.
Вона благала стиха козаченька,
Щоб до дівчиноньки прийшов іще хоч раз
Вона живе і вічно буде жити
Вона в душі українській звучить.
Величність Пісню будуть всі любити.
ЇЇ ніхто не зможе зупинить.
09.02.2019 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824803
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2019
автор: Валентина Рубан