Небо укотре затягнуте димом –
Сонця не видно, не видно і хмар.
Зламане щастя руками брудними
Ницих спотворених люттю почвар.
Дощ змиє бруд та не виправить долі –
Втрата коханих гіркіша пожеж.
Можна змиритись і жити поволі,
Можна терпіти, забути... Авжеж!
Меч залишає зарубки на тілі,
Наскрізь потрібно штовхати стрілу...
Плачуть будинків остови згорілі,
Пара з пожарищ згущає імлу.
Блиск громовиць освітляє округу,
Бідна земля вкотре всотує кров.
Темрява в серці підсилює тугу...
Де і коли загубили любов?
Сотні віків, а навколо те саме...
Щезли списи та з'явився багнет.
Наче травинки лягають рядками –
Куля до кулі кладе кулемет.
Заздрість, ненависть і лють без потреби,
Тьма незліченна убивчих речей...
Втомлений Бог знову пратиме небо…
Може очистяться й душі людей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824263
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.02.2019
автор: Сергій Вітер