Як гострі вежі розрізають небо,
Ілюзіям властиво вшир рости.
Під шепіт заклинання: ні, не треба.
Бо як їх далі мріями нести.
І скрізь куди не глянь, самі лиш шпилі.
Пронизують безвучно, відпускай...
Допоки твоє серце не пробило.
Допоки твоє небо іще рай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824145
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.02.2019
автор: Квітка))