Збентежена вертаюся сюди,
Де ясени торкають небо.
Розложистим гіллям дуби
Вночі ховають місяць в цебер.
Віти застуджених беріз
Малюють на снігу портрети.
У валянках збирають хмиз,
Вгрузаючи в пухкі замети.
Де сосни хилять сивість літ
Периною журби обняті.
Куди впадає зорецвіт,
Стежину, що веде до хати.
Вертаюсь в тишу, що бринить,
В якій почути серце можна.
Бурульками мороз дзвенить
Набат зими непереможний.
Щоби в ріднесеньких місцях
Душа наповнилася сяйвом,
І, як в дитинстві, день в санках
Летів з гори з шаленим драйвом.
Пірнути в спокій цих лісів.
Переплестись з корінням роду.
Бо це – земля моїх батьків,
Стежки поліського народу.
Тут все моє. Дух лісу тут.
Чую його благословення.
--Прийми мене, бо ти – мій суд.
Моя наснага і спасення.
Спасення – те саме, що спасіння.
Цебер –велика дерев’яна посудина, що має вигляд зрізаної бочки.Використовується для господарських потреб.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823963
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.02.2019
автор: Олеся Лісова