Ще осінь іній не вплітає в коси,
І рідше посмішка навідує уста,
Та скапують з очей щасливих роси
І вогник доброти в них не розтав.
Вона така ж красива, мудра, ніжна,
Як і колись – не дин десяток літ,
В душі ніколи не буває сніжно,
Бо любить і людей, і цілий світ.
Хай не завжди гладка її стежина,
Вона свій шлях упевнено дола,
Адже давно і мати, і дружина,
А це щоденні клопоти-діла.
Хвилює серденько чутливе її груди,
Не у прості ми живемо часи.
Себе вона дарує щедро людям
Й краплинки незів’ялої краси!
28.01.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823827
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2019
автор: Ганна Верес