Оглядаюсь на рік минулий,
Скільки в небо пішло людей.
Ми не в праві – їх не забули,
І війна не скінчилась… Йде.
Нащо смерті, на небі ж рясно,
Нащо втрати незгойні ці?
Як же рано, о, як невчасно
Зброя випала з рук борців.
То скропилися кров’ю квіти,
То зчорнів перед смертю світ –
Це ж твої, Україно, діти,
То ж весняного саду цвіт!
Як війну би не називали:
Чи ООС, чи раніш – АТО,
Від рашистів куль, їх навали
Воїн витримав, впав – бетон…
Бог і совість – важливі свідки
В цій кривавій святій борні…
Підростають війни сирітки
Й тата бачать лише вві сні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823788
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.02.2019
автор: Полісянка