САМОТНЯ ЖІНКА ТИХА І ПЕЧАЛЬНА

Самотня  жінка  тиха  і  печальна  -  
Навіяв  вітер  з  осені  журби.
Старих  дверей  загойдане  мовчання,
Лише  з  вікон  -  розгорнуті  світи.

Грудневе  сонце  ковзає  крізь  крона
Оголеної  яблуні  в  саду.
Сидить  принишкла  на  гіллі  ворона
Між  кілька  яблук,  що  не  упадуть.

Руденький  кіт  пригрівсь  на  підвіконні,
Принишк  на  шибці  й  змочений  листок.
О,  ця  пора...  О,  дні  ці  безборонні,
Немов  вино  з  настояних  грушок.

Чекає  день  вечірнього  зеніту,
Червоне  пасмо  вкрило  горизонт.
Сидить  мовчазно  жінка,  жде  одвіту
І  до  портрета  тулиться  чолом.

Всі  стіни  в  хаті  -  то  світи  безмежні.
Куди  не  гляне  -  погляди  живі.
Поговорила...  взяла  хлібчик  в  жмені
Й  пішла  у  двір  погодувать  птахів...  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823656
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.02.2019
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА