Дивлюсь на сніг. Який же він беззубий!
Так тулиться дитинно до землі.
Цілує гілля, що замерзло, в губи,
Співає оду радості без слів.
Людей побачить, просить їх до танців.
Біжить до них, мов до трави, вівця.
Їм не шкодує часу й реверансів
І компліменти сипле без кінця.
Такий він чистий, як душа маляти,
Блищить очима - він живий, у дні!
Не зна про те, що десь сумує мати,
В якої син загинув на війні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823535
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2019
автор: Крилата (Любов Пікас)