Підкрадавсь вечір, запорошена стежинка,
Іскрять сніжинки, в снігу схована хатинка,
Вітер гуляє, село зовсім опустіло,
В однім віконці, наче щось палахкотіло.
Килими білі, розстелила зима всюди,
Свіже повітря, хвилювання повнить груди,
Одна хатина, одна свіча на все село,
А де ж поділось… Те дитиня, що тут зросло?
Замерзла річка, давно ніхто не рибалить,
Іскрить люстерко, то наче підійти вабить,
Вкотре сховала, на дні болі і печалі,
Ще тепле літо… часом згадує ночами.
Весело, гучно, дітлашня, як каченята,
Вода, як купіль, сміх, щасливі оченята,
Струшу сльозину, ні я не зможу збагнути,
Душа черствіє? Та дитинства ж не забути!
По пояс грузну, знаю тут, на мене чекають,
Напевно сум, мій, сніжинки приховають,
На серці холод, розтопить на вікні свіча,
Ледь посміхнувшись, старенька зустріне дитя.
29.01.2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823483
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2019
автор: Ніна Незламна