Давні руни знову серце обпікають.
В/їлись намертво, допоки не простиш.
Мов кайдани заржавілі, не пускають,
То реальність промовляє, ти не спиш.
І вже розсипом нескореним по шкірі,
Скрізь дзеркала застарілих всіх образ.
Ну чому ти їх у сумнівах стираєш?
Б/єшся в клітці із думками, наче птах.
Давні руни обпікають протиріччям,
Невимовність не пускає в новий світ,
Почуттями, що неначе потойбіччя,
Залишає самотою плином літ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823429
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2019
автор: Квітка))