Заплакало небо рясними дощами,
І що то за сльози посеред зими?
Симфонію ніжну я чую ночами,
Під пасмами зливи – зіщулились ми…
Чи сон це, чи просто бентежна уява?-
Дві постаті ніби стоять в самоті.
Чи може, верба то стоїть кучерява,
Схилившись до ясена у темноті?
А дощ все ридає, так холодно плаче,
Стьобає в обличчя, неначе палач.
Біль серця побачив він раптом, неначе.
А потім тікає від мене навскач.
Заплакало небо, чомусь зажурилось,
Сховало десь місяць, зірок не знайдеш.
А може мені все це тільки наснилось,
А може наснився і Ти мені теж?
Заплакало небо рясними дощами,
І що то за сльози посеред зими?
Хапаю я щастя своє пригорщами.
Й несу у той сон, де удвох були ми.
29.01.2019 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823325
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2019
автор: Валентина Рубан