Комочком прикрокувала
В автомобілі, не повірив я
Що була це ти - малям
До школи не приходив.
До мене ти спокій
До нас принесла ти
На спині ти м'якій
А зараз - далеко ти,
Поховали, не витримала ти
Боротьбу за життя... Як боляче
Мені ще досі, що ти вже не
З нами... Порожня та шафа,
Де ти - наче королева та пишна,
Світло несла в мою душу
Добротою своєю... Ти нагла була,
Їла й псувала все довкола...
Та чи міг я на тебе злим бути...
Ти ж не людина, а значить - немає
Гріха в твоєму серцю, що зупинилось
Навіки... Чому ти пішла, не
Попрощавшись... Киця пухнаста,
Я ж так бу тоді радий колись
Що сусідкою стала ти, членом сім'ї,
Комочком, первинцем, мордою...
Наглою, ситою, але милою, мурчання
Почую лиш у пам'яті я тепер, не забуду
Тебе я у вік, моє чудо пухнасте,
Пам'ять вічна тобі, моя киця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823279
Рубрика: Вірші про тварин
дата надходження 29.01.2019
автор: KunYKA