Із хвилюванням… дививсь у її вікно,
Легкий рум`янець, п’є чай, вона мов квітка,
Бачить, хтось поряд… а він же так кохав давно,
Хто отой другий? Щемить під серцем, відчай.
Мороз тріскучий… на бровах лишав сліди,
Кам`яні ноги, з місця не може зрушить,
Чарівні очі, зваблювали йти сюди,
А чи наважиться, чи зможе порушить.
Здалеку погляд, на неї лиш й зміг кинуть,
І уявляти, що вона вже давно з ним,
Щоб серця в такт, у коханні потОнуть,
Чи з нею інший? І він лишиться один.
Чому ті очі, до нього в сни приходять?
Забрали спокій, як та хуга надворі,
Де вищі сили, що життям верховодять,
Чому за хмари, сховались ясні зорі?
Чом скупа доля? Нерозділена любов,
Зими причуди, холод стискає скроні,
Стать постаментом, задубіє в жилах кров,
Чи вже признати, що нам не по дорозі.
28.01.2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823243
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2019
автор: Ніна Незламна