Спить земля під снігом, спить ставок, озерце,
І застиг на місці час і мить.
Не морозь, морозе, моє спрагле серце,
Бо воно живе і так хоче любить.
Не занось снігами, віхоло, дороги,
Вітер також, тихше хай шумить.
Не впущу я в душу сумніву і тривоги,
Моє серце вміє ще любить.
Місяченьку ясний, з-за гори спустися,
І заглянь в вікно, де милий спить.
Променем легенько до нього торкнися,
І шепни…, що я буду любить.
28.01.2019 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823186
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2019
автор: Валентина Рубан