Є люди, що завжди зі злом у протесті.
Їм більше потрібно чомусь, аніж іншим,
Не благ, нагород, але правди і честі,
Що кров’ю омиті, освячені віршем.
Є люди-гіганти – не зростом, душею.
Несуть вони болі епохи пудові.
У них не калитка, а небо межею,
Всякчас їхні крила до злету готові.
Мечами січуть вони голови зміям,
Що Мамі отруту пускають у рани.
Від їхнього кроку свободою віє.
Крізь їхні серця проростають шафрани.
Коли такі велети ходять між нами,
Їм рідко «Осанна» співають в народі.
Але як заснуть вони вічними снами,
Вінки для таких і промови у моді.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823128
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2019
автор: Крилата (Любов Пікас)