Запалена свіча пам'яті згорає у журбі,
І виливає море сліз за тобою козаче .
У піднебессі ,так жалісно курличуть журавлі...
і на могилі ,калина -мати гірко плаче.
Невимовний біль, горе, спопелили душу її,
і Крізь сльози, дивиться у небо на білий світ.
Твій шлях ,моя дитино застиг в снігах на землі,
Куля вцілила в груди і виріс тобі граніт.
Як жити?... О мій сину, синочку-серце ти моє!
без тебе сумно, мій Ангеле -розрадонько моя!
Вдивляюсь,у твої в карі очі на личко твоє...
Скажи ,чом рано зів'яла твоя юна весна?
На старості літ, залишив мене самотню ,одну,
сизокрилим птахом, відлетів у зоряні світи.
І розпука,від туги клонить додолу, як вербу,
Бо зима, снігопадом замела твої сліди.
Прости, мене, що від смерті не захистила тебе!
І не вберегла, від ворожих рук у тривожний час.
А ти у кровавім бою, стояв за діло святе,
кров'ю скропив землицю ,від ката захищав нас.
Відлунює ,пісня "пливе кача по- тисині"
Жаль за тобою, розриває душу -до краю літ...
Ой як жалісно, співає соловейко калині!
Віддає,честь - Небесній сотні -майовий квіт.
Не плач, не тужи, не ридай за мною рідна мамо!
Прошу,тебе у небесну вись мене відпусти?.
Воїни Світла, прокидаються раненько -рано,
тримати небо ,щоб від сонця миру цвіли сади.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823091
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2019
автор: Чайківчанка