Зима. Снігом все притрусила. Де їсти
взяти птахам? Голод. І полишає їх сила.
Глянь! Синичка до віконця прилетіла.
Заглядає, поживи шукає. Тож не барімося, за роботу
хутчіше берімося. Будемо майструвати годівничку,
щоб потішити синичку.
Годівничка готова. Покладемо туди
зерна, сухофруктів ще й сала. І синичка заспівала.
Голуба синичка як України символ. Вона лишається
зимувати, бо переносить сильні морози. Їй страшні
лиш нашої байдужості грози. Невже замерзли наші
серця? Коли сумно так буває і голод душі дошкуляє,
серденько тепла не відчуває, то як ту годівничку
зробити, хто знає?
О! Є той майстер, що зробить душі годів-
ничку і наповнить її словом, настояним на любові,
вірою і надією, що проросли у мові.
Співай, синичко! Рідний край ти звеселяй,
радість життя даруй. А ти, друже, гармонію з природою
відчуй.
Дотиком руки, душі, думки і свого життя
прискоримо прихід весни. І уже наповнює це весни
відчуття усі клітини нашого єства.
І стало тепло нам зимою. Як добре тут
з тобою. І синичка так співає, весну закликає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822995
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.01.2019
автор: яся