Хоч холодом зима віє,-
Струни серця ще бринять...
Зима мене не зуміє
У глухий куток загнать...
Щедрість душі не ховаю,
Люблю старшим помагать,
Хоч уже і шкандибаю,
Іду настрій їм піднять...
На гостинці не скуплюся?
Всім що маю пригощу,
З ними я наговорюся,-
Печаль - смуток віджену...
Про їх болі розпитаю,
І поради якісь дам,
А буває й розважаю,-
Всупереч всім холодам...
Розкажу щось цікавеньке,-
Чи серйозне, чи й смішне.
Оживуть душі стареньких,
І порадують мене...
Про життя - буття говорим,
І про вибори підчас,
Вони ж будуть у нас скоро,
Може схожі й на міраж...
Як потрібна допомога,
Я звичайно поможу,
І продовжимо розмови,-
Про життя і про війну...
А як холод приморозе,
Телефон в руки беру,
І розмови ведем довго,
Завершати не спішу...
У житті усе важливо,-
Про це знають люди всі,
Вчора, завтра і сьогодні,-
Всі старенькі - молодці...
З ними я теж оживаю,
Розкривається душа,
Як додому повертаюсь,
Пишу нового вірша...
Зимі кажу: не старайся,
Я тобі не підкорюсь...
Не зупиниш струни серця,
Я живу і не журюсь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822974
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.01.2019
автор: геометрія