Душа розхристана…Самотня поетеса,
На Ти зі Всесвітом, на Ви чомусь з людьми,
Ти мов з французького роману баронеса,
В якої кращі друзі, сумніви й думки.
На дні життя з пером, ти мариш сьомим небом,
Холодні руки тягнеш до бездушних хмар,
П`єш чай шипшиновий з густим травневим медом
І уявляєш, в порцеляні тій, нектар.
Розбите серце ніжне…Доля ставить пробу,
Відбиток розпачу на змореній душі,
Відсік Дамоклів меч останню в житті спробу,
Знайти від хвіртки щастя втрачені ключі.
Холоне чай з шипшини, липнуть в меду губи,
Бажання крикнути, торкнутись словом хмар,
Та десь у грудях, вкотре, помирають звуки,
Які так прагнули літати мов Ікар.
Пусте вікно у двір, на вулиці безлюдно,
В душі така ж зима і серце наче лід,
Малюють хмари в небі образи так чудно,
А ти вже третій день не вийшла за поріг.
Сидиш, чаюєш знову, думаєш про долю,
Римуєш, в зошиті у кліточку, слова,
Про пристрасть й щастя чиєсь скріплене любов`ю…
А замість крапки, на листі лежить сльоза.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822872
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2019
автор: Ярослав Ланьо