Не ловив Микола гав,
Де що бачив, те і крав...
А що крав, те й продавав,
Знов шукав і знову крав...
Вже на кражах розжирів,
І рахунку їм не вів...
Та пора така прийшла,
Що щось вкрасти вже й нема...
Засмутився той Микола,
Пішов в ліс шукати дрова...
Зажурився недарма,
Де ж той ліс?..Лісу нема...
І задумався Микола:
Де ж тепер дістати дрова?
Що ж його тепер робить?
Без крадіжок не прожить...
Йшов назад похнюпившись,
Було над чим задуматись...
Бідно стало у селі,
Стали люди злидарі...
Нема чим вже поживиться,
Спішно двинув у столицю...
Як приїхав до столиці,
Не встиг навіть роздивитись...
У куток його притисли,
Не дали йому і писнуть...
Все забрали із кишені,
Не залишили ні "фені":
І піджак, й навіть штани,
Й швидко зникнули вони...
Довелось тоді Миколі,-
Йти додому майже голим...
Був він злий, та ще й голодний...
Ішов довго, манівцями,
Шкандибав майже без тями...
Як додому причвалав,
Знесилений в ліжко впав...
Дві доби він не вставав,
Зголоднілий так і спав...
А коли усе ж устав,
Більш ніколи вже не крав...
Працював, відпочивав,
Ще й сусідам помагав...
І хоч бідно вже живе,
Та повагу має вже,-
Від сім"ї і від сусідів,
Крадіїв він зненавидів...
Так!.. В селі життя важке,
Господарство ж в усіх є...
І хоч жить стає все важче,
Та не красти усе ж краше...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822587
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2019
автор: геометрія