Сніг іде, запрошує на лижі
і веде дорога у ліси,
де із віт звисають дивовижі
білої зимової краси.
Ти і я. Лещата – цілиною,
обіруч – тонелі та мости...
Ой, не уженусь за молодою.
Сили є. Далеко до мети.
Ех, якби мої минулі роки,
то які би милі намотав,
щоб не обійшла мене під боком,
не пірнула нявкою у став.
Видно і мені як Лукашеві
вити вовком у пустелю дня.
Віддаю лижню. Хай королеві
йдеться ще сьогодні навмання.
Хай у неї доля не пропаща,
поки я не стулюю очей.
Колія вирулює у хащі,
де чекає щастя Берендей.
Де лежать оголені і босі,
наче на потіху у юрби,
сосни без кори, дуби у мосі,
кинуті людьми на поруби.
Та Борей усе це поховає
в заметілі білої краси.
Поки обганяємо ліси,
віхола сліди позамітає...
Разом добігаємо до краю.
Дай любові, Господи-єси!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822499
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2019
автор: I.Teрен