Дуб, кремезний богатир, росте на горбочку.
Пишно віти розпустив, - ліс вберегти хоче.
Щоб ніякий лихий вітер, ураган чи злива
Не змогли й гілки зломити. Вірить він у диво.
Щиро вірить - стане духу побороть негоду.
Та не видко відчайдуху, певне, основного:
Вітер, дощ і навіть злива не страшні в тій мірі,
Як одна лишень людина, що живе без віри.
Серце в неї скам’яніло, гроші ум забрали,
До краси яке їй діло? - Геть байдужа стала.
Нищить ліс. Одне за одним дерева стинає.
Все більш цінну нагороду для себе прохає.
Нащо ріжеш? Нащо нищиш ти ліси, людино?
Не заради обігріву ті дерева гинуть…
Ради гонки за грошима. Думаєш, в них щастя?
Ти шануй ліси, людино, і тобі воздасться.
05.12.2017
Руслана Ставнічук (с)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822478
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.01.2019
автор: Руслана Ставнічук-Остаховська