Замольфарена нічка, затуманені зорі,
Місяць сонний на плечі вже накинув халат
І розказує соснам про їх долі дівочі,
Посередині лісу загадкових Карпат.
Одягнула Говерла з біло-срібних волокон,
Перед зустріччю з вітром снігове негліже,
А з північного схилу гори Гемби самотньо,
Змерзлий Шипіт під кригу в ніч ховається вже.
Плачуть вівці в кошарах, годівниці не милі,
Пахне сіном неволя, світ закритий для них,
А десь хвилі із неба, по крутій полонині,
Кожен сонячний ранок починають свій біг.
Піп Іван Чорногорський ребром лисим на сході,
Другим боком на південь ялівцем вщент обріс,
Одягнули ялинки, шуби всі по погоді,
І мов білий ведмедик став карпатський наш ліс.
Спить у хащах-дібровах віковічна самотність,
Юні паростки олень благородний жує,
Навкруги тут лиш тиша…Та це все ілюзорність,
Бо в цих горах, буває, смерть й собі здобич жде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822097
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2019
автор: Ярослав Ланьо