Вже січень за вікном закінчує свій шлях.
Й морозний сніг окутав сплячу землю.
Та сонце і весна в моїх думках
І я думки від тіла- відокремлю...
Я полечу крізь гори і ліси,
Порину в даль, знайду собі відраду.
Знайду місця- незнаної краси.
Залишу дім, я скою дику зраду.
У нашім домі холодно і зле.
Повітря зле у нас й холодні люди.
Стає повільно сіре все й гниле.
Нічого доброго тут більше вже не буде...
І раптом десь далеко в чужині.
Працюючи чи живучи в неволі...
Мій рідний дім насниться знов мені...
Там крізь вікно спадає сніг поволі...
І я заплачу щиро, мов дитя.
Так, як до цього я ще не ридав.
Бо зрозумію- в нас одне життя.
А я за коржик матір взяв й продав...
Я замерзаю десь на чужині.
Хоча тут завжди тепло в них надворі.
Щоночі січень сниться тут мені.
І Українські неповторні зорі...
*************
P.S
Будьте людьми вдома. Ви ж не викидаєте сміття на
Вулицю в Польші, або Італії. А вдома- можна. Ми такі
Люб'язні з іноземцями, а самі з собою- ні. Невже прояв поваги до ближнього- перестав бути нормою.
Ми самі можемо все змінити. Навіть без політики.
Просто будьте людьми...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821931
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.01.2019
автор: Тетяна Бойко