Меланхолійне

Така  пітьма,  хоч  око  виколи  й
на  білу  шворку  прив"яжи.
Ти  не  прийшла.  Тобі,  бач,  ніколи.
А  я  вкладайся  та  лежи

вже  ні  на  що  не  сподіваючись
неначе  смажений  карась.
Тебе  нема.  Ти  десь  у  далечі.
Нащо  вона  тобі  здалась,

моя  зачухана  компанія,
убого  спільний  трапезунд...
Ну  що  сказати  можу,  пані,  я
про  це  тепер-таки  і  тут?

Котився  я  своїми  рейками,
немов  бучний  локомотив,
піснями  сумніви  загейкував
і  віршами  загелготів.

Любов  розкішною  палітрою
намалювала  твій  портрет.  
I  от,  обставлений  півлітрами,
сиджу,  засмучений  поет.

Я  думав,  що  ми  гвинт  і  викрутка,
чи  капелюх  і  голова,
але  дубина  правди  прикрої
розбила  мрії  та  слова.

Шукавши  радості  навпомацки,
мені  вдалося,  я  боюсь,
не  з  вами  тісно  зазнайомиться,
але  отримати  гарбуз.

Красою  вашою  заплутаний
даремно  довго  потерпав:
я  виявляється  опудало,
а  не  судьби  прекрасний  пан.  

І  от  лежу,  слова  мережаю,
чергово  хлепчучи  пузир
та  мріючи,  коли  та  де  вже  я
сердечний  запізнаю  мир.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821812
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.01.2019
автор: anesstezia