Я голодний тобою, ненаситний в бажаннях,
Знов торкався б руками теплих стегон, грудей,
Цілував, як в останнє, вдень, опівночі, зрання
І віддав серце в ранах лиш тобі, мов трофей!
Я б шукав тобі квіти, розгрібав сніг руками,
Хай би пальці холодні в таловині згубив,
Знов боровся завзято із минулим й гріхами
Лиш знайти б тебе в місті, де колись загубив.
Я голодний тобою! Спраглий серця з душею,
Тої суміші райських і пекельних ідей,
Того жару від тіла, краплі родимки скраю,
Що приковує погляд, на обриві плечей.
Ненаситний в бажаннях, кров по венах пульсує,
Серце й розум постійно на війні, в боротьбі,
Там у нетрях душі десь, дика пристрасть бушує,
А думки ріжуть пам`ять на шматки в голові.
Я голодний тобою, крутим вигином стегон,
Полотном шовковистим, трохи нижче пупка…
Як ужився в цій плоті, янгол ніжний і демон?
Хто керує коханням, Бог чи все ж Сатана?
Я голодний і спраглий, ненаситний і впертий,
Стелю ложе у мріях, палю свічі в пітьмі,
І хай досі не знаю, з ким тепер спиш, та де ти,
Я цілую твій носик і вуста в кожнім сні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821737
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2019
автор: Ярослав Ланьо