А в небі десь плакали зорі,
Дивилися вниз з висоти.
Їх сльози – сніжиночки кволі,
Летіли, немов з самоти.
Холодні їх дотики - гріли,
Чи, може, бентежно пекли.
Куди ж вони сяйво поділи?
Чомусь його не зберегли…
Лиш місяць, як той провида,
Самотньо собі сновигав.
Та він не показував виду,
А біль все душив…не вгавав…
Знов сльози – сніжиночки кволі
Летіли немов з самоти.
Ридали і плакали зорі
І бачили це - Я і Ти,
15.01.2019 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821539
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2019
автор: Валентина Рубан