Жила у лісі одна синичка. Вона була така трудівниця, в старому покинутому дуплі, старанно вимостила гніздечко.. Непосидюча, хитренька пташечка все робила до ладу.
Весною, влітку, восени, жилося їй добре. Спритна маленька пташечка ніколи не лінувалася. Перелітала з дерева на дерево, інколи скакала, вишукувала комах і павуків, цим годувалася. А ще дуже любила співати веселі пісні.
Пройшов час… З кожним днем ставало холодніше. Птахи відлітали в теплі краї, а синичка залишилася.
Одного ранку вона виглянула з дупла, мороз закував дерева, на землі лежав сніг.
- О, це вже зима прийшла, - сумно сказала синичка.
Вона кілька днів, в пошуках комах, ще побула в лісі та все даремно. Скрізь все засипало снігом, навіть і ті трави, з яких можна було на обід зібрати насіння. Нема іншого виходу, думала, треба летіти ближче до людей. Пригадала, що колись бачила хатинку і сарай недалеко від лісу, вирішила летіти туди.
З під стріхи сараю тирчала солома, от і добре, зраділа синичка й вирішила заховатися. Та тільки наблизилася до сараю, як їй назустріч вилетіло кілька горобців. Вони сердито цвірінькали, відганяли її від свого житла. Синичка розчарувалася, де б це заховатися, сіла на гілку старої черешні, почала співати журливу пісню. Горобці вгамувалися, затихли, позирали один на одного. Не знали, як вчинити, чи її й звідти прогнати, чи хай вже співає…
Сутеніло.. До синички підлетів один горобчик, сів поруч з нею,
- Гей мандрівнице, ти так гарно співаєш, а ночувати де будеш? Треба десь ховатися, на ніч мороз буде сильніший.
Синичка вертіла голівкою,
- Треба десь знайти місце, де й сама не знаю…
Горобчик сміливо махнув крилом і сказав,
- До речі мене всі звуть Чир. Гайда, лети за мною, сюди за сарай!
Вони залетіли під стріху з іншого боку сараю. На жаль тут лежало всього кілька соломин та все ж було затишніше. Горобчик крутився, скакав на одному місці і нахиляв голівку донизу. Синичка здивовано запитала,
-Що ти там видивляєшся?
Горобчик взяв крила в боки, не поспішаючи сказав,
- Розумієш мандрівнице, в цій хатині навпроти сараю, живе бабуся. В неї є кури, вона їх годує зерном, тому ми тут і живемо. Часом можемо поласувати ним, а ще недалеко є горобина і калина. Ми теж недавно сюди прилетіли, бо ж всюди засипало снігом. Гадаю біля людей краще пережити холодну зиму.
За мить горобчик змахнув крилами і полетів. Зраділа синичка, значить і я не пропаду тут. Вона злетіла на молоденьку яблуньку і хитренько заглядала до вікна хати, весело заспівала. В цей час біля віконця сиділа бабуся. Старенька побачила синичку, посміхнулася і сказала,
- О! Яка красуня прилетіла! Треба завтра на гілочку підвісити шматочок сала, мороз лютує, хоча б не замерзла ця маленька пташечка.
Ніч була занадто холодна. Синичка під стріхою тулилася до стінок з дерев`яних брусків та вони їй здавалися льодом. Ледве дочекалася ранку, щоб виглянути, де б це знайти інше, тепліше місце. Перед нею з даху нависла грудка пухкого снігу, до низу, як мереживо із сніжинок. Ті сніжинки їй здалися занадто великі і колючі. Її всю почало трусити. Злякавшись, хотіла розправити крила, але не змогла, вони зробилися важкі, наче задубілі.
- Ой біда - ой біда,
- пищала синичка та її ніхто не чув.
Хоч вона чула, як заводив пісню півник, як цвірінькали горобчики, як бабуся гукала курей. Та синичка не спромоглася здвинутися з місця. Її лапки не слухалися, наче приросли до брусків дерева.
А тим часом, бабуся підвісила шматочок сала на яблуньку і сказала,
- Мабуть скоро прилетить синичка, хай посмакує, не буде голодна, ліпше перенесе цей сильний мороз.
І відразу побачила полохливих горобців, які вже сиділи на даху хати, спостерігали за нею. Старенька хитро глянула в їхню сторону і кинула на сніг жменю пшениці,
- А ну налітай братва, нагодую вас, грійтеся мої маленькі!
Й швидко повернулася до хати.
Горобці задоволено визбирали зерно і знову заховалися під стріху. Чир побачив шматочок сала на яблуні і здивувався,
- Цікаво… Що мандрівниця геть полетіла? Бач для неї навіть сало повісили, а її десь немає...
І відразу, не вагаючись полетів туди, де залишив її вчора. Синичка мала жалюгідний вигляд, ледь - ледь дихала, схиливши голівку набік.
Чир знервовано сказав,
- Ой біда яка! Та ти зовсім захолола, я зараз !
І швидко полетів до своїх друзів. За мить всі горобці дружно несли по соломинці до синички. Накрили її, пригорнулися до неї, щоб відігріти пташечку. Синичка так зігрілася, що міцно заснула.
Пройшло не менше години, коли синичка просинаючись, почула цвірінькання. Горобчики ж побачивши, що з нею все гаразд, один за другим відлітали, повернулися під стріху, на своє місце.
Синичка відкрила очі, перед нею стояв задоволений Чир, голосно сказав
- Ну от, здається і все обійшлося. Ти посидь, не вилазь, я зараз тобі принесу щось поїсти.
Синичка навіть слова не встигла сказати, як він полетів.
За кілька секунд Чир у дзьобі приніс шматочок сала, поклав перед нею. Вона здивовано, хриплим голосом запитала,
- А де взяв, друже?
Він розвів крила в сторони, сказав,
- Це мабуть для тебе. бабуся підвісила сало на яблуні. Бачу ти захрипла, треба лікуватись. Зараз принесу калини, вона допоможе.
Три дні поспіль, Чир приносив їсти синичці, вона набиралася сили, одужувала.
Наступний ранок видався морозним та сонячним. Горобці проснулися від веселої пісні. Чир відразу голосно сказав,
-О! Чуєте, це наша сусідка - мандрівниця, так гарно співає. Значить у неї все гаразд. Ми всі молодці, підтримали її, це так і має бути. Будемо всі жити в мирі і зустрінемо весну разом.
30.11.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821433
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2019
автор: Ніна Незламна