на околицях тихої вулиці
вечірнього міста
твоє п'янке дихання
відносить мене поодаль
сповільнює мій ритм
навіть Елла Фіцджеральд
не здатна розтопити лід у мені
(сонце сьогодні постане на сході)
бачу твій погляд
він топить мою застиглу гримасу
вивільняє через наскрізь пробите серце
почуття вчорашні
бачу руки твої
що нерухомі
торкаюсь до їх плавників
листям своїх долонь
мов дитина до матері
тіні думок...
самотні постаті...
мерехтливі прожектори пітьми...
ми ідемо з тобою, моя Ірен,
через міст
й споглядаємо зірки котрі
ще не з'явилися
я говорю тобі про очі
у них найсутніше
вони - вияв краси
дощ
грає на асфальті доріг тишею
птаство
обсівши усі дерева
шепоче
я іду
сам
гілки почуттів тягнуться услід за мною
3-11-2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820971
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.01.2019
автор: Наслідок Самотності