Мовчав і слухав

Вона  казала,  що  я  не  вмію  любити,
Що  непотріб  й  не  достойний  жити.
Сміялась,  знову  сумний  і  розбитий,
Казала  бідний,  тож  чим  дорожити?

Вона  кричала  й  била  об  груди,
Її  повільно  покидали  люди.
Гірко  плакала,  казала  забуде,
Порожнеча  у  всьому  й  всюди.

Йшли  місяці  я  вдавав,  що  не  бачу,
Та  цих  сліз  ні  на  мить  не  пробачу.
Не  зважатиму  на  біль  і  невдачу,
Все,  що  хочеш  --  віддам  і  потрачу.

Кисло  жити?  Стану  цукром  до  кави.
Розкажи,  як  ти  й  всі  твої  справи.
Моя  Сонячна,  мій  лід  й  каплі  лави,
Ти  столиця  моєї  держави.

Усміхнулась  і  впала  в  крила,
Вона  сильно  мене  любила.
І  знову  ця  невидима  сила,
Весь  осад  з  душі  розмила.

Присвячено  світлій,  щирій,  справжній  любові.  
Не  покидайте  тих  кого  сильно  любите,  щоб  не  трапилось.

10.01.19  ©  Стася  
(Максим  Стаськів)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820934
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.01.2019
автор: Моряк